5 КЛАС

ЗРАЗКИ ДИКТАНТІВ З УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ  . 5 клас

Диктант № 1

Подивіться на наші степи, долини, переліски. Скільки тут краси, яка вона різноманітна! Яке багатство барв, кольорів і відтінків! Правий берег Дніпра горбистий. Горби йдуть немов хвилями. І чим далі хвиля, тим тонші, ніжніші барви накладає на неї сонце. Подивіться на першу. Тут можна розрізнити кожне дерево, навіть стебло соняшника.

          Подивіться на другу хвилю. Вона сіра, як отара овець у тумані. Дерева на тих горбах здаються табунами гусей, що опустилися відпочити перед далекою дорогою.

 А третя хвиля синя. Вона схожа на пелюстки тендітних пролісків. На ній уже можна тільки вгадати, а не розрізнити лісосмуги, прямокутники полів. Усе це ховається в якомусь серпанку.

( 102 слова)

Диктант № 2

Серед величезного багатства української народної творчості народні прислів’я та приказки займають важливе місце.

 Прислів’я та приказки становлять один вид поетичної творчості. Це стислі художні вислови народу про різні життєві явища. Вони є одним із найпоширеніших видів народної поетичної творчості, який побутував іще в сиву давнину і дійшов аж до нашого часу.

          Народна поетична творчість є багатющим джерелом і для творчості письменників. Художники слова з давніх часів використовували прислів’я та приказки для збагачення своєї мови. Тарас Шевченко, Іван Франко, Михайло Коцюбинський, Леся Українка високо цінували мудрість народу, висловлену ним у його численних прислів’ях і приказках.

          Ця золота скарбниця сповнена народної мудрості і духовності.

(101 словo)

Диктант № 3

          Дрібні осінні дощики зовсім не схожі на літні грози. Восени дощі йдуть безперестанку. Земля вже не просихає скоро. Вітер дме постійно, далеко розносить стигле насіння дерев і трав.

          Листя на деревах починає зрідка жовтіти ще наприкінці серпня. У вересні ви помічаєте, як на все ще зеленій березі з’являються зовсім жовті, золотисті листочки. Першою розвинулася береза. Вона ж першою починає жовтіти. З кожним днем усе більше й більше стає жовтого листя. Незабаром і тремтлива осика стоїть уся червона, багряна, золотава, але поривчастий осінній вітер зриває і це останнє вбрання. Він крутить у повітрі легким листям, устеляє ним мокру землю, яка збирається на зимовий спочинок.

(103 слова)

Диктант №4

          Без кінця і краю зеленів степ під блакитним небом. Вітер гуляв по соковитій траві, по шовковій тирсі й котив хвилі аж до обрію, де вони зливалися з хвилями Дніпра. Степ цвів, ніби палахкотів від барвистих метеликів, джмелів, бджіл і комах. По зеленому полю ледь видно просувалися козацькі вартові.

          Чорним шляхом на цілу милю йшло військо. Воно вигравало полковими стягами, сотенними значками, козацькими жупанами, розшитими попонами, набірними вуздечками, білими султанами, срібними руків’ями шабель. Усе військо було на конях. У козаків блищали очі. Вони випромінювали радість, хоробрість і молодецьку відвагу.

          На Запорозьку Січ козаки поверталися з перемогою. Відбили вони охоту бусурманам нападати на українські землі.

(104 слова)

Диктант№ 5

День був ясний, сонячний та теплий. Починалось бабине літо. Надворі стояла суша. Небо синіло, як улітку. Сонце ходило на небі низько, але ще добре припікало косим промінням. Тихий вітер ледве ворушився. Над полем миготіло марево. Половина листя на вербах уже пожовкла, але на тополях, на осокорах лист іще зеленів. Тільки низька озимина навкруги току нагадувала про осінь. Надворі летіло павутиння . Усе синє небо було ніби засноване білими легкими шовковими нитками. Проти сонця павутиння лисніло, наче легка літня біла хмара порвалася на небі. Розпалась на нитки, на тонкі пасма та й полетіла на землю.

(93 слова)

Диктант №6

Вітер січе в обличчя. Намело кучугури снігу. Важко стало жити пташкам, що зимують у нас. Але вони не дуже журяться. Ось, весело цвірінькаючи, хвилею пролетіла зграя жвавих щигликів, чижів і коноплянок. Помчали поснідати насіннячком десь на лопухах, вільхах чи березах.

          А яке гарне взимку дерево горобина! Чудові, спокійні червоногруді снігурі обсипали його і ягідками ласують. Які ж гарні пташки! Їх називають північними папугами. Це наші зимові гості. Вони прилетіли з далекої Півночі, щоб тут перебути зиму. Бо там вона сувора, люта. А вже в лютому, на початку березня потроху посуваються до себе додому, аж під самісіньку тундру. Бо скрізь добре, а вдома найкраще.

(105 слів)

Диктант №7

Ліс іще дрімає. Небо міниться, грає усякими барвами. Зашепотіли збуджені листочки, заметушилась у траві комашня. Розітнулося в гущині голосне щебетання. На галявину вискакує з гущини сарна і зупиняється, витяга цікаву мордочку і слухає.

          Полохливий заєць пригинає вуха, витріщає очі і немов порина весь у море лісових звуків.

          Аж ось ринуло зі сходу ясне проміння  і впало на синю від роси траву на галявині.

          І раптом усе затихло. Ліс якусь хвилину стояв нерухомо. Далі затремтіли дерева, стрепенулись, розгорнули листочки. Пташки заспівали. Комашня заметушилась. Ліс загомонів. Природа знову віджила.

(91 слово)

Диктант № 8

          Непомітною тихою ходою підкрався перший осінній місяць вересень. Небо на початку вересня голубе та чисте. Дні стоять теплі, ясні. У тихому передвечір’ї чітко вимальовуються спустілі поля, далекий ліс. Вересень розфарбував ліс яскравими кольорами. Листя берези торкнув золотом, на горобину та осику накинув багряний серпанок. Віти калини хиляться під вагою червоних кетягів. Багато птахів подалося у вирій. Уже не шугають над міськими будівлями ластівки, поховалися у глибокі щілини комахи.

          Веселим людським гомоном сповнилися садки. Користуючись теплою дниною, трударі поспішають зібрати врожай яблук. Охоче допомагають школярі. На ланах знову гуркочуть трактори. Починається сівба озимих зернових культур.

          Осінь – пора незрівнянної краси і невтомної праці.

(102 слова)

Диктант № 9

Сьогодні в лісі справжній жовтневий листопад.  Клени обсипаються від найменшого подиху вітерця. Гаснуть осінні вогневі барви. На восковому листі з’являються брудні плями,  і вони здаються людям відбитком чиїхось чорних пальців. Деякі листки, засихаючи, скручуються в дудочку, і  коли обережно розгорнути такий листок,  всередині в ньому тремтить кришталева росинка.

Як же поріділи дерева! Наче довго хтось брів по коліна  в опалому листі,  в золотому шумі,  прийшов і навстіж розчинив  у лісі тисячу синіх віконець. У кожне з них, як  у дзеркало,  по черзі зазирає осінь,   і на тихих галявинах тільки шипшина сміється червоними губами  та глід чваниться разками коралів.

Диктант №10

Сьогодні вітряно. Дме різкий північний ходило. Хоч світить сонце, але хочеться стати у затишок і закутатись тепліше...

Ліс не спить. Крекче старий в’яз. Лунко рипить осика.

Та ось здалеку долітає ледве чутний журавлиний поклик. Зраділо шукаєш очима по всьому небосхилу перелітних птахів. Аж ген вони! Сурмлять у тужливі сурми, летять сумними трикутниками. І ось можна розрізнити чи не кожного з них.

Вожак упевнено тримається курсу. За ним двома шеренгами летить уся зграя.

Ключ за ключем пропливає над рідною землею, над оксамитовими озимими луками, над багряними садами і перелісками лине сумний прощальний перегук.

Відлітають журавлі, щоб навесні знову повернутися в рідні Краї, на батьківщину.

(109 слів)

Диктант №11

          Нема нічого милішого за рідну землю. Особливо чарівна вона навесні.

          Уже відтала земля. Оживає травичка і тягне до сонця свої зелені вушка. Вона прислухається до жайворонкової пісні, що  ллється з теплого голубого неба. Стовбурами дерев починають бродити цілющі соки. Перекреслюють небо голосні косяки диких гусей. Вони летять під чисті зорі, на тихі води нашої України. Виходять із берегів річки. З городів потягло димком. Це спалюють торішнє бадилля.

          Уже й поле оживає, переповнюється гулом тракторів. Скоро вже розпустяться листочки, зацвіте все навкруги, гаї і сади сповняться солов’їним співом. Прекрасна весна у рідному краї.

          На батьківщині все прекрасне будь-якої пори: і навесні, і восени, і влітку, і взимку.

(107 слів)

Диктант №12

Без сім’ї людство обійтися не може, якщо воно не хоче приректи себе на здичавіння.

Родинне щастя формується під впливом багатьох чинників. Злагода є результатом добрих стосунків, вона ґрунтується на любові і пошані, забезпечується тактовністю спілкування, чуйністю й великодушністю всіх членів сім’ї. Родинне щастя базується на посильній участі кожного члена родини у праці, хатній роботі. Всім треба дуже хотіти і прагнути робити все, щоб у сім’ї панував лад.

Майбутнє за міцною, здоровою, працелюбною родиною. У її основу має бути покладена висока духовність, національні традиції та знання.

Знати традиції рідного народу, свій родовід – священний обов'язок кожної родини.

(100 слів)

Диктант № 13

Дрібні осінні дощики зовсім не схожі на літні грози. Вони йдуть безперестанку. Земля вже не просихає скоро. Вітер дме постійно, далеко розносить стигле насіння дерев і трав.

Листя на деревах починає зрідка жовтіти ще в серпні. У вересні ви помічаєте, як на все ще зеленій березі з’являються зовсім жовті, золотисті листочки. Першою розвинулася береза. Вона першою починає жовтіти. З кожним днем все більше й більше стає жовтого листя . Тремтлива осика стоїть уся червона, багряна, золотава, але поривчастий осінній вітер зриває й це останнє вбрання. Він крутить у повітрі легким листям, устеляє ним мокру землю.

(95 слів) 

Диктант № 14

Сьогодні мати почала діставати з комори, з скрині, навіть з полиці за божницею свої вузлики. У них лежали огірки, квасоля біла, ряба й фіалкова, горох, біб, кукурудза жовта й червона, капуста, буряки, мак, морква, петрушка, цибуля, часник, соняшник і ще всяка всячина.

Мати перебирала своє добро, хвалилася його силою і вже бачила себе в городі посеред літа. Я теж у думках збирався в горох або нахиляв до себе співучі маківки.

Мати перша в світі навчила мене любити роси, легенький ранковий туман, п’янкий любисток, маковий цвіт і калину, високі, духмяні мальви під вікном.

Це вона прищепила мені повагу до рідної землі, глибоку пошану до батьківського слова, любов до всього прекрасного на землі.

(109 слів)

Диктант №15

І уявляється мені степ. Широкий, безмежний, незайманий. Передранішній вітер злегка хвилює тирсу. Бліде небо мигтить зірками до блакиті, що оповила степову далечінь. У синьому тумані ледве мріють козацькі могили. Чорніють здалеку лози. Між небом і землею якась таємна змова. Чи то вони чаклують разом, бо якоюсь таємницею віє від них, чарами віє від того синього простору.

Край шляху, в долинці, догорає вогнище. Білий димок, хвилюючись, здіймається догори понад чумацьким табором, що чорніє у пітьмі, немов якесь дивовижне чудище. Табір ще спить. Степова тиша пожадливо підхоплює всі звуки... Табір ще спить. Тільки не спить чогось чумацький отаман.

Думає він свою довічну думу про нелегке життя українців.

(109 сл.)

Диктант №16

Рідна земля

          Немає нічого милішого за рідну землю. Особливими чарами віє від неї навесні.

          Вже відтала земля. Оживає травичка і тягне до сонця свої зелені вушка. Вона немов прислухається до жайворонкової пісні, що ллється з теплого голубого неба. Стовбурами дерев починають бродити цілющі соки. Перекреслюють небо голосні косяки диких гусей. Вони летять під чисті зорі, на тихі води нашої України. Виходять з берегів річки.

Скоро вже розпустяться листочки, зацвіте все навкруги, гаї і сади сповняться солов’їним співом. Прекрасна весна у рідному краї.

(З журналу)

(78 слів)

Диктант №17

Усе живе в лісі потребує в червні особливої уваги людини.

У повітрі пурхає безліч синиць, дроздів, стрижів, солов'їв. Вони винищують шкідників і виховують нове покоління захисників зелених насаджень.

Линяють цієї пори гуси, качки, тетеруки, глухарі. Ці великі птахи на якийсь час втрачають здатність літати.

У лосів, оленів, козуль з'являється малеча. Зовсім беззахисна лежить вона серед високої трави.

Не тривожте звірів і птахів! Не галасуйте, не співайте, не включайте приймачів у лісі! Послухайте краще його чарівну музику. Будьте справжніми друзями живої природи!

                                                                                           (81 слово)